У 2024 році федеральний уряд Канади публічно анонсував створення нового імміграційного потоку, спрямованого на надання постійного місця проживання працівникам низькооплачуваних секторів економіки (категорії TEER 4 та TEER 5). Йшлося про представників ключових професій — від доглядальників і працівників роздрібної торгівлі до робітників харчового виробництва та водіїв доставки. Очікувалося, що програма стане уніфікованим механізмом для тих, хто роками живе й працює у Канаді, але не має прямого шляху до постійного статусу.
Минув рік, проте офіційного запуску так і не відбулося. Більше того, оприлюднені урядом у липні 2025 року стратегічні плани не містять згадки про цей потік, що свідчить про високу ймовірність відмови від його впровадження.
Що планувалося
У квітні 2024 року у виданні Canada Gazette було опубліковано повідомлення про намір уряду провести консультації щодо внесення змін до імміграційного законодавства. Запропоновані зміни мали на меті створення нової економічної категорії для кандидатів з досвідом роботи у професіях TEER 4 та TEER 5.
До цієї групи планувалося включити:
- водіїв доставки, які забезпечують логістику та доступність товарів;
- доглядальників, що здійснюють опіку над дітьми та людьми похилого віку;
- працівників харчового виробництва, відповідальних за продовольчу безпеку;
- працівників роздрібної торгівлі, які щодня контактують із мільйонами споживачів.
Характерною рисою цих професій є те, що для них не вимагається вища освіта, а достатньою умовою часто є лише середня школа або підтверджений досвід роботи. Саме тому більшість чинних економічних програм, зорієнтованих на висококваліфікованих спеціалістів, залишають цю категорію поза увагою.
Подвійна функція нової програми
- Уніфікація чинних пілотних ініціатив (для доглядальників та сезонних сільськогосподарських робітників).
- Створення передбачуваного механізму отримання постійного проживання для десятків тисяч осіб, інтегрованих у ринок праці Канади.
Поточна ситуація
У липні 2025 року IRCC оприлюднило трирічний план регуляторних змін, у якому не було передбачено запуску програми для TEER 4–5. Це експерти трактують як сигнал про фактичне згортання ініціативи.
Представниця департаменту, Софіка Лук’яненко, у коментарі для медіа підкреслила, що уряд «продовжує вивчати роль імміграції у заповненні потреб ринку праці для TEER 4 та 5». Проте ця заява мала загальний характер і не містила жодних конкретних кроків чи строків реалізації.
Фактично низькооплачувані працівники залишаються поза межами основних економічних потоків. Програма Express Entry є недоступною через високі вимоги до освіти, досвіду та мовної компетенції. Реальними варіантами залишаються лише обмежені механізми:
| Альтернативний варіант | Основні характеристики |
| Пілотні програми для доглядальників | 5 000 місць щорічно; жорсткі квоти та обмежені професійні вимоги |
| Сільськогосподарські пілоти | Сезонний та обмежений доступ, залежний від регіональних потреб |
| Провінційні програми (OINP, SINP, AAIP, AIP тощо) | У поодиноких випадках допускають TEER 4–5, однак із численними умовами та обмеженнями |
Аргументи «за» та «проти»
Позиція прихильників програми:
- Надання стабільного правового статусу особам, які вже інтегровані у суспільство та економіку.
- Визнання внеску низькооплачуваних працівників у забезпечення базових потреб населення.
- Усунення фрагментації через тимчасові пілоти та створення постійного механізму.
Позиція критиків:
- Ризик тиску на рівень заробітних плат та стимулювання залежності від дешевої робочої сили (позиція професора Мікала Скутеруда).
- Потенційне зниження суспільної підтримки імміграції на тлі кризи доступності житла.
- Політичний контекст: передвиборчий акцент уряду на скороченні студентських і тимчасових потоків для демонстрації «контролю» над ринком праці.
Порівняння: обіцянки уряду (2024) VS реальність для TEER 4–5 (2025)
| Аспект | Що обіцяв уряд у квітні 2024 року | Поточні варіанти для TEER 4–5 | Наслідки відсутності програми |
| Тип програми | Нова федеральна категорія для низькооплачуваних працівників (TEER 4–5) | Тимчасові пілоти (доглядальники, сільськогосподарські працівники), обмежені провінційні потоки (AIP, окремі OINP, SINP, AAIP) | Відсутність єдиного, прозорого та стабільного шляху до PR |
| Покриття професій | Доставка, догляд, харчове виробництво, роздрібна торгівля (та інші TEER 4–5) | Вузькі групи професій: доглядальники (≈5 000 місць на рік), сезонні сільгосппрацівники, окремі позиції у провінціях | Більшість зайнятих у роздрібній торгівлі та харчовій індустрії залишаються без доступу |
| Механізм | Єдиний сталий механізм замість численних пілотів | Квотовані програми з чітко обмеженими вимогами | Постійна невизначеність для працівників, які вже інтегровані в економіку |
| Обсяг | Планувалося охопити десятки тисяч осіб, які вже працюють у Канаді | Сукупно кілька тисяч місць на рік у різних пілотах | Десятки тисяч людей залишаються у «підвішеному» статусі |
| Соціальний ефект | Легалізація вразливої категорії, визнання їхнього внеску | Локалізований ефект лише для обмеженого кола учасників | Зростання соціальної нерівності та залежності від тимчасових дозволів |
Запланована у 2024 році федеральна програма для TEER 4–5 мала стати стабільним і прозорим шляхом до постійного проживання для десятків тисяч низькооплачуваних працівників, проте у 2025 році вона фактично не реалізована. Натомість існують лише вузькі пілотні та провінційні механізми з жорсткими квотами, що охоплюють незначну частку потреб. Це залишає більшість працівників у сфері догляду, роздрібної торгівлі та харчової індустрії у правовій невизначеності, спричиняє соціальну нерівність і посилює залежність від тимчасових дозволів.
Висновок
Станом на серпень 2025 року відсутні будь-які ознаки того, що нова програма для TEER 4–5 буде запущена. Відсутність її у стратегічних документах IRCC, розмиті офіційні заяви та політичні ризики підтверджують високу ймовірність відмови від ініціативи.
Наслідки цього вже відчутні: тисячі працівників, зайнятих у сфері догляду, роздрібній торгівлі, харчовому виробництві та доставці, залишаються у невизначеному становищі. Вони є критично важливими для економіки Канади, проте не мають стабільних правових гарантій щодо свого майбутнього.
Таким чином, питання про створення реального і постійного шляху до ПМЖ для низькооплачуваних працівників залишається відкритим. Воно напряму залежатиме від здатності уряду збалансувати політичні інтереси з економічними потребами та зобов’язаннями перед суспільством.
